Гість [Вхід] [Реєстрація]
  Українська Українська
Головна Галицька ЦБС Послуги Бібліотека Галич Віртуальні виставки Заходи Фотогалерея Клуби
Головна Новини
Новини
Будьмо знайомі
Контакти
Зворотній зв'язок
Ми співпрацюємо
Бібліотечні видання
Конкурси та акції
Проекти
Назад Назад

Творча зустріч у бібліотеці

13 грудня, на свято Андрія Первозванного, в Галицькій районній бібліотеці за круглим столом зібралися поціновувачі поетичного слова. Серед них – бібліотечні працівники Б. Кривоніс, Г. Петраш, Т. Гусак, Г. Микула, члени Галицького літературно-мистецького об'єднання «Нащадки Митуси» Л. Бойко, І. Драбчук, В. Наконечний, активні читачі М. Костик, Н. Сегін. У читальній залі лунали твори галицьких митців у виконанні авторів та учасників творчої зустрічі. Кожен декламував улюблені вірші – про красу природи, щирі людські почуття – до матері, жінки, нелегкі будні заробітчан, а також про героїв Майдану, трагічні сторінки сьогодення. Як зізналася одна галичанка, вона не вірить історикам, а вірить поетам, бо вони серцем відгукуються на події.

Присутні вшанували молитвою пам'ять колег по перу, які відійшли у вічність.

Пропонуємо добірку віршів галицьких поетів.

Любов Бойко

          * * *

Лицарі світла,

Вогню охоронці

Честь захищають

В рідній сторонці.

Право на гідність

Має людина –

Істина давня,

Правда єдина.

Темряви сили

Вкрили Вкраїну

Ґвалт учинили –

Морок і міни.

Ніби із пекла

Сили ворожі…

Ми їх здолаєм –

Бог допоможе.

 

                     * * *

Діти пишуть солдатам листи,

Обереги малюють на захист.

Волонтери на блокпости

Привезуть їх, як щастя птахи.

 

На папері – невміло ще –

Кілька слів, щирі побажання.

"Лист удачу вам принесе", –

Запевняє автор послання.

 

Намальоване серце тут,

Є калинове гроно червоне,

Довгі коси в верби ростуть,

Прапорець синьо-жовтий онде...

 

І листок той, неначе живий,

Затремтів у руках солдата…

Вдома також школярик малий

Зачекався на свого тата.

 

          * * *

Серце моє, не плач.

В тузі немає сили.

Впала долів імла,

Сльози лице зросили.

 

Стукає в шибку птах,

Вістки несе недобрі…

Сум в багатьох хатах –

Гинуть сини хоробрі.

 

Вчора – звичайний люд,

Нині – звитяжні вої,

Що від продажних іуд

Край боронити готові.

 

Вірю: мине зима

І на веснянім полі

Буйно зросте ярина

Щасної долі й волі.

 

 

Марія Букавин

 

  Героям слава!

Упало сонце і небо впало –

По мирних людях "гради" стріляли.

Став Маріуполь мішенню для ката.

Наплодила вбивців Московщина клята.

Послав яничарів диктатор кремлівський

Смерть і наругу нести українцям.

Перед Богом і перед людством

Нічим вину свою він не відкупить.

За високими баштами не заховається

Той, хто кров'ю людською вмивається.

Ослаблена в битвах, крізь тьму і руїни,

Як фенікс, відродиться знов Україна.

Скарає ординців народна рука.

"Слава героям!"– набатом луна.

 

                    Насущне

Болить вчорашня рана на плечі,

Безводний степ. Нестерпно мучить

                                             спрага.

Ноги підгинаються важкі,

А ворог люто поливає "градом".

Нема патронів. Поміж кулі крок

Останнім може бути цеї миті

І знає тільки в небі Бог,

Як хочеться солдату жити.

Він не кіборг. Вийшов добровільно

Край свій боронити від біди,

Бо це його Вітчизна – Україна,

Одна-єдина на усі світи.

Болить душа. Кривавить рана.

А в ріднім галицькім селі

Молиться за сина свого мама

І моляться всі інші матері

За тих, хто в боях сьогодні,

Відвагою сповнені вщерть,

Від убивць захищають свободу,

За неї готові на смерть.

Ти даремно, московський Каїне,

Тішиш лють свою нашими втратами –

Ми рабами твоїми не станемо,

"Малоросами" нас не зватимеш.

Не поможуть тобі твої кілери,

Це остання твоя війна.

Україна буде Україною,

Хоч і зранена, та жива.

 

 

 Іван Драбчук

 

           Україна

Заслухаюсь, як поле прошумить

Колоссям золотим, колоссям золотим.

Здивуюся, як ліс зашелестить

Листочками за ним…

Мелодії бере мене яса,

Поглянь, яка краса, навкруг краса.

Оце і є мій край, моя країна,

А зветься вона просто Україна.

 

Піду туди, де жайвір в вишині.

Виводить пісню дню,

                      виводить пісню дню,

Бо згадував не раз на чужині

Її лишень одну.

А тут вона завжди, звучить завжди.

З переспівом джерельної води.

Оце і є мій край, моя країна,

А зветься вона ніжно – Україна.

 

І де б не був, до неї повернусь,

Тут берег моїх мрій, далеких  моїх мрій.

При зустрічі доземно їй вклонюсь,

Землі моїй святій.

Немає в світі місця й не було,

Де б серце так утішитись могло,

Оце і є мій край, моя країна,

А зветься вона гордо – Україна.

 

            Я вірую

Душа моя розкриється в молитві,

Як книга, що дає життя урок.

Святі слова в усталеному ритмі –

Перегортаю за листком листок.

 

Я вірую, і до небес злітаю,

Хоч цим повірте, люди, не хвалюсь.

Я вірую, і перед Богом каюсь,

Люблю цей світ і ні на що не злюсь.

 

Володимир Наконечний

 

З думою про Україну

                                "Думи мої, думи мої,

                   Лихо мені з вами".

                                  Т. Г. Шевченко

"Думи мої, думи мої…"

Мене не лишають.

Знову рідну Україну

Кати розпинають.

 

Знову ллється кров рікою

За правду і волю.

Скільки твоїх ще синочків

Смерть візьме з собою?

 

Візьме діток кістлявая,

Що жалю не знає.

За наказом ката-вбивці,

Що шкуру спасає.

 

Візме кістлявая, не спитає

У матері згоди.

Не пощадить сивочолих,

Ні юної вроди.

 

Що хотіли вільно жити

В своїм ріднім краї,

Та полинули у вічність,

В простори безкраї.

 

Відлетіли їхні душі,

Стали перед Богом,

Стали в сотню небесную

З твоїм палким словом:

 

"Борітеся – поборете !" –

Йшли на барикади,

А їм кулі в серце слали

Снайпери з засади.

 

Бо продали чорту душу

Совісті покручі,

Та залили братів кров'ю

Дніпровськії кручі.

 

Своїх братів убивали,

Життя забирали.

Щоб довіку ваші душі

Спокою не знали!

 

І не буде вам пощади,

Кати-братовбивці,

Бо горіти вам у пеклі

Блюдолизи ниці.

 

Знову слізьми залилася

Ненька-Україна,

Та у відчаї молилась

За кожного сина.

 

"Думи мої, думи мої.

Лихо мені з вами."

Знову єдності немає

Між нами братами.

 

Знову точить москаль зуба,

Зирить хижим оком,

Та готує нам загибель

Із Кремля наскоком.

 

Об'єднаймось, українці!

Любі брати мої!

Не віддамо України –

Землиці святої!

 

Окупантам, що посунуть,

Зробимо тут пекло.

Нашу силу ще відчують,

Боротьбу запеклу.

 

А тебе, Пророче-батьку,

Славний наш Кобзарю!

Будем завжди шанувати

У рідному краю.

 

"Будеш, батьку, панувати

Поки живуть люди,

Поки сонце з неба сяє,

Тебе не забудем".

 
 
Головна | Галицька ЦБС | Послуги | Бібліотека | Галич | Віртуальні виставки | Заходи | Фотогалерея | Клуби
© 2011 Галицька Центральна Районна Бібліотека
Розробка сайту ТРК РАІ